Аксіоми історії, або Що далі?
Dec. 28th, 2014 08:16 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
imed3Оригинал взят у ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
augenarzt в Аксіоми історії, або Що далі?
Рано чи пізно будь-яка війна закінчується.
Рано чи пізно будь-яка диктатура припиняє своє існування.
Що відбувається далі?
Погортавши підручники історії та старі газетні підшивки, ми згадуємо (а дехто й дізнається вперше!), що ті, хто в наші дні втілюють у життя найграндіозніші економічні й наукові проекти, колись століттями вважалися непримиренними націями й воювали між собою з величезними людськими втратами. Історія пам’ятає дні, коли десятки тисяч душ одночасно покидали наш світ протягом секунди.
Отже, настане час, коли й росіяни з українцями потиснуть одне одному руки й розпочнуть спільно робити щось грандіозне на кшталт тунелю під Ла-Маншем. Але ж не відразу після останнього пострілу або вибуху. І не наступного дня. І навіть не наступного року. Тож коли?
А тоді, коли Росія неминуче пройде той самий шлях, який свого часу пройшла Німеччина. Шлях від переможеної, приниженої й зруйнованої країни-агресора до передової в економічній, науковій, культурній та всіх інших сферах країни. Згадаймо, що пережили на цьому довгому шляху німці.
Міжнародне засудження з подальшим покаранням злочинної керівної верхівки країни-агресора. Як свідчить історія, багатьом з цієї верхівки доцільно було завчасно накласти на себе руки.
Засудження ідеології країни-агресора – як міжнародне, так і всередині самої Німеччини. Зараз у Німеччині можна сісти за грати, якщо публічно схвально висловитися щодо особистості та діянь Гітлера та його поплічників.
Тривалий період розділу території переможеної Німеччини між країнами-переможцями. Певна річ, з перебуванням на розділених німецьких територіях армій країн-переможців.
Втрата переможеною Німеччиною частини своїх не дуже споконвічних територій.
Тривалий період усвідомлення німцями своєї національної провини й своєї національної ганьби. Пам’ятаєте, скільки поколінь німців при зустрічах з іноземцями вибачалися за Другу світову війну? Певна річ, і досі в Німеччині зустрічаються упороті неофашисти й неонацисти, але ж у якій країні їх зовсім нема?
Тривалий період сорому старших поколінь перед поколіннями молодшими. Коли німцям соромно було дістати з шафи й показати дітям-онукам свою есесівську уніформу.
Тривалий період недовіри німців до будь-якої своєї влади й до будь-яких своїх ЗМІ. Бо ж Геббельс довів, що влада і владні ЗМІ довіри народу не варті. Ба навіть шкільні підручники історії брешуть. Так само, як і вчителі, і батьки.
Десятиліття виплат репарацій постраждалим країнам та компенсацій окремим постраждалим громадянам.
Після 1945 року німці майже перестали давати своїм новонародженим ім’я Адольф. Мимоволі замислюєшся над майбутньою популярністю Владіміров Владіміровічєй у Росії.
Коли діти навіть вже мого покоління гралися у війну, слово "німець" було синонімом слова "фашист". Потрібен був час, аби діти усвідомили, що не всі німці були поганими. Якою буде доля слова "росіянин"?
Дай Боже, щоб Росія якнайшвидше схаменулася й обрала собі інший шлях.
P.S. На коментарі не відповідатиму, тролятину не вигодовую й не споживаю.
#
Аксиомы истории,
или
Что дальше?
Рано или поздно любая война заканчивается.
Рано или поздно любая диктатура прекращает своё существование.
Что происходит далее?
Полистав учебники истории и старые газетные подшивки, мы вспоминаем (а кто-то и узнаёт впервые!), что те, кто в наши дни воплощают в жизнь грандиознейшие экономические и научные проекты, когда-то столетиями считались непримиримыми нациями и воевали между собой с огромными человеческими потерями. История помнит дни, когда десятки тысяч душ одновременно покидали наш мир в течение секунды.
Значит, наступит время, когда и россияне с украинцами пожмут друг другу руки и начнут сообща делать что-то грандиозное типа тоннеля под Ла-Маншем. А только не сразу после последнего выстрела или взрыва. И не на следующий день. И даже не в следующем году. Так когда же?
А тогда, когда Россия неизбежно пройдёт тот же путь, который в своё время прошла Германия. Путь от побеждённой, униженной и разрушенной страны-агрессора до передовой в экономической, научной, культурной и всех иных сферах страны. Давайте вспомним, что пережили на этом долгом пути немцы.
Международное осуждение с последующим наказанием преступной руководящей верхушки страны-агрессора. Как свидетельствует история, многим из этой верхушки целесообразно было покончить жизнь самоубийством.
Осуждение идеологии страны-агрессора – как международное, так и внутри самой Германии. Сейчас в Германии можно сесть за решётку, если публично одобрительно высказаться по поводу личности и деяний Гитлера и его сообщников.
Длительный период раздела территории побеждённой Германии между странами-победителями. Разумеется, с пребыванием на разделённых немецких территориях армий стран-победителей.
Потеря побеждённой Германией части своих не очень исконных территорий.
Длительный период осознания немцами своей национальной вины и своего национального позора. Помните, сколько поколений немцев при встречах с иностранцами извинялись за Вторую мировую войну? Разумеется, и до сих пор в Германии встречаются упоротые неофашисты и неонацисты, но ведь в какой стране их совсем нет?
Длительный период стыда старших поколений перед поколениями младшими. Когда немцам стыдно было достать из шкафа и показать детям-внукам свою эсэсовскую униформу.
Длительный период недоверия немцев к любой своей власти и любым своим СМИ. Ведь Геббельс доказал, что власть и властные СМИ доверия народа не стоят. И даже школьные учебники истории врут. Так же, как и учителя, и родители.
Десятилетия выплат репараций пострадавшим странам и компенсаций отдельным пострадавшим гражданам.
После 1945 года немцы почти перестали давать своим новорождённым имя Адольф. Невольно задумываешься над будущей популярностью Владимиров Владимировичей в России.
Когда дети даже уже моего поколения играли в войну, слово "немец" было синонимом слова "фашист". Нужно было время, чтобы дети осознали, что не все немцы были плохими. Какой будет судьба слова "россиянин"?
Дай Бог, чтобы Россия поскорее опомнилась и избрала себе иной путь.
P.S. На комментарии отвечать не буду, трольчатину не выкармливаю и не потребляю.
augenarzt в Аксіоми історії, або Що далі?Аксіоми історії,
або
Що далі?
або
Що далі?
Рано чи пізно будь-яка війна закінчується.
Рано чи пізно будь-яка диктатура припиняє своє існування.
Що відбувається далі?
Погортавши підручники історії та старі газетні підшивки, ми згадуємо (а дехто й дізнається вперше!), що ті, хто в наші дні втілюють у життя найграндіозніші економічні й наукові проекти, колись століттями вважалися непримиренними націями й воювали між собою з величезними людськими втратами. Історія пам’ятає дні, коли десятки тисяч душ одночасно покидали наш світ протягом секунди.
Отже, настане час, коли й росіяни з українцями потиснуть одне одному руки й розпочнуть спільно робити щось грандіозне на кшталт тунелю під Ла-Маншем. Але ж не відразу після останнього пострілу або вибуху. І не наступного дня. І навіть не наступного року. Тож коли?
А тоді, коли Росія неминуче пройде той самий шлях, який свого часу пройшла Німеччина. Шлях від переможеної, приниженої й зруйнованої країни-агресора до передової в економічній, науковій, культурній та всіх інших сферах країни. Згадаймо, що пережили на цьому довгому шляху німці.
Міжнародне засудження з подальшим покаранням злочинної керівної верхівки країни-агресора. Як свідчить історія, багатьом з цієї верхівки доцільно було завчасно накласти на себе руки.
Засудження ідеології країни-агресора – як міжнародне, так і всередині самої Німеччини. Зараз у Німеччині можна сісти за грати, якщо публічно схвально висловитися щодо особистості та діянь Гітлера та його поплічників.
Тривалий період розділу території переможеної Німеччини між країнами-переможцями. Певна річ, з перебуванням на розділених німецьких територіях армій країн-переможців.
Втрата переможеною Німеччиною частини своїх не дуже споконвічних територій.
Тривалий період усвідомлення німцями своєї національної провини й своєї національної ганьби. Пам’ятаєте, скільки поколінь німців при зустрічах з іноземцями вибачалися за Другу світову війну? Певна річ, і досі в Німеччині зустрічаються упороті неофашисти й неонацисти, але ж у якій країні їх зовсім нема?
Тривалий період сорому старших поколінь перед поколіннями молодшими. Коли німцям соромно було дістати з шафи й показати дітям-онукам свою есесівську уніформу.
Тривалий період недовіри німців до будь-якої своєї влади й до будь-яких своїх ЗМІ. Бо ж Геббельс довів, що влада і владні ЗМІ довіри народу не варті. Ба навіть шкільні підручники історії брешуть. Так само, як і вчителі, і батьки.
Десятиліття виплат репарацій постраждалим країнам та компенсацій окремим постраждалим громадянам.
Після 1945 року німці майже перестали давати своїм новонародженим ім’я Адольф. Мимоволі замислюєшся над майбутньою популярністю Владіміров Владіміровічєй у Росії.
Коли діти навіть вже мого покоління гралися у війну, слово "німець" було синонімом слова "фашист". Потрібен був час, аби діти усвідомили, що не всі німці були поганими. Якою буде доля слова "росіянин"?
Дай Боже, щоб Росія якнайшвидше схаменулася й обрала собі інший шлях.
P.S. На коментарі не відповідатиму, тролятину не вигодовую й не споживаю.
#
Аксиомы истории,
или
Что дальше?
Рано или поздно любая война заканчивается.
Рано или поздно любая диктатура прекращает своё существование.
Что происходит далее?
Полистав учебники истории и старые газетные подшивки, мы вспоминаем (а кто-то и узнаёт впервые!), что те, кто в наши дни воплощают в жизнь грандиознейшие экономические и научные проекты, когда-то столетиями считались непримиримыми нациями и воевали между собой с огромными человеческими потерями. История помнит дни, когда десятки тысяч душ одновременно покидали наш мир в течение секунды.
Значит, наступит время, когда и россияне с украинцами пожмут друг другу руки и начнут сообща делать что-то грандиозное типа тоннеля под Ла-Маншем. А только не сразу после последнего выстрела или взрыва. И не на следующий день. И даже не в следующем году. Так когда же?
А тогда, когда Россия неизбежно пройдёт тот же путь, который в своё время прошла Германия. Путь от побеждённой, униженной и разрушенной страны-агрессора до передовой в экономической, научной, культурной и всех иных сферах страны. Давайте вспомним, что пережили на этом долгом пути немцы.
Международное осуждение с последующим наказанием преступной руководящей верхушки страны-агрессора. Как свидетельствует история, многим из этой верхушки целесообразно было покончить жизнь самоубийством.
Осуждение идеологии страны-агрессора – как международное, так и внутри самой Германии. Сейчас в Германии можно сесть за решётку, если публично одобрительно высказаться по поводу личности и деяний Гитлера и его сообщников.
Длительный период раздела территории побеждённой Германии между странами-победителями. Разумеется, с пребыванием на разделённых немецких территориях армий стран-победителей.
Потеря побеждённой Германией части своих не очень исконных территорий.
Длительный период осознания немцами своей национальной вины и своего национального позора. Помните, сколько поколений немцев при встречах с иностранцами извинялись за Вторую мировую войну? Разумеется, и до сих пор в Германии встречаются упоротые неофашисты и неонацисты, но ведь в какой стране их совсем нет?
Длительный период стыда старших поколений перед поколениями младшими. Когда немцам стыдно было достать из шкафа и показать детям-внукам свою эсэсовскую униформу.
Длительный период недоверия немцев к любой своей власти и любым своим СМИ. Ведь Геббельс доказал, что власть и властные СМИ доверия народа не стоят. И даже школьные учебники истории врут. Так же, как и учителя, и родители.
Десятилетия выплат репараций пострадавшим странам и компенсаций отдельным пострадавшим гражданам.
После 1945 года немцы почти перестали давать своим новорождённым имя Адольф. Невольно задумываешься над будущей популярностью Владимиров Владимировичей в России.
Когда дети даже уже моего поколения играли в войну, слово "немец" было синонимом слова "фашист". Нужно было время, чтобы дети осознали, что не все немцы были плохими. Какой будет судьба слова "россиянин"?
Дай Бог, чтобы Россия поскорее опомнилась и избрала себе иной путь.
P.S. На комментарии отвечать не буду, трольчатину не выкармливаю и не потребляю.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2014-12-29 08:49 am (UTC)